Виникнення перекладу

До XVI століття центр Руської Держави значною мірою змістився до Москви. Попри це українська культура виявилася достатньо потужною, щоб зберегти й розвинути власні школи й системи перекладу. У XV ст. з’являються нові редакції деяких книг Старого Завіту, а також Євангелія. У XVI ст. з’являються переклади таких творів, як "Логіка" Авсифафа, "Таємна Таємних", "Шостикрил" і "Псалтир" Федора Жидовина. Був також зроблений переклад з німецької твору "Люцифарії". За деякими ознаками (транскрипція власних імен, членування текстів і лексичні особливості) їх відносять до прямих перекладів з івриту. Першим перекладом українською мовою вважається "Пересопницьке Євангеліє", видане між 1556 і 1561 рр. На думку дослідників, цей текст відіграв украй важливу роль у становленні українського козацтва. Переклад Євангелія виконувався під наглядом архімандрита Григорія з Пересопницького монастиря і за участі сина протопопа Михаїла. Деякі особливості...

 У період монгольської навали між 1228–1480 роками перекладацька діяльність на Русі тривала, хоча й у значно менших обсягах. Поряд із багатьма релігійними текстами перекладалися й нерелігійні твори, як-от: "Сказаніє про Індійське Царство", "Троянська війна" тощо. Здійснювалися також і переклади, пов’язані із соціально-економічним життям країни. Переклади, що здійснювалися у другій половині ХІІІ й у XIV століттях ("Сказаніє про Індійське Царство", "Повість про Макарія Римлянина" тощо) повністю відповідали духовному стану руського народу, що перебував під монгольським ярмом, і мали утопічний або есхатологічний характер – розповідали про кінець світу. Попри те що переважна більшість перекладів здійснювалися з давньогрецької мови, відомо, що деякі перекладачі вдавалися до латинських або класичних юдейських джерел. Починаючи від кінця ХІІІ століття Київ починає втрачати свою вагу як культурний і політичний центр, натомість спостерігається своєрідних ...

Період Київської Русі (X–XIII століття) Історія перекладу на теренах нашої країни простягається аж до часів Київської Русі. Після того як у 988 році на Русі було прийнято християнство, почала відчуватися необхідність у перекладі тогочасною руською (староруською, старослов’янською) мовою текстів, що оповідають про життя і діяння святих, про ті чи ті релігійні події, розказують людям про догми нової релігії. Як ремарка зазначимо, що коли йдеться про староруську мову, насправді маємо на увазі дві мови. Перша з них – це та мова (або ж сукупність близькоспоріднених мов, говорів чи говірок – про це нам достеменно невідомо), якою/ якими послуговувалися східнослов’янські племена. Друга – штучна старослов’янська мова, яку створили брати Кирило і Мефодій як своєрідний "сплав" тогочасної болгарської, македонської і грецької мов і для якої вони створили алфавіт. Ця мова становила своєрідне койне1 , яке східні слов’яни використовували спільно, проте вона не була рідною (розмовною) мовою ...