Період Московського Царства і Речі Посполитої XVI–XVIII століть

До XVI століття центр Руської Держави значною мірою змістився до Москви. Попри це українська культура виявилася достатньо потужною, щоб зберегти й розвинути власні школи й системи перекладу. У XV ст. з’являються нові редакції деяких книг Старого Завіту, а також Євангелія. У XVI ст. з’являються переклади таких творів, як "Логіка" Авсифафа, "Таємна Таємних", "Шостикрил" і "Псалтир" Федора Жидовина. Був також зроблений переклад з німецької твору "Люцифарії". За деякими ознаками (транскрипція власних імен, членування текстів і лексичні особливості) їх відносять до прямих перекладів з івриту. Першим перекладом українською мовою вважається "Пересопницьке Євангеліє", видане між 1556 і 1561 рр. На думку дослідників, цей текст відіграв украй важливу роль у становленні українського козацтва. Переклад Євангелія виконувався під наглядом архімандрита Григорія з Пересопницького монастиря і за участі сина протопопа Михаїла. Деякі особливості перекладу вказують на те, що перекладачі використовували не лише церковнослов’янський текст, а й його чеські і польські версії. У XV–XVI ст. поширювалися "духовні повісті", в яких описуються історії про королів-магнатів і страждання Христа.
 Це були непрямі переклади або адаптації латинських оригіналів, зроблені найчастіше з польських версій. Польська і рідше чеська мови слугували посередниками для українських перекладів релігійних і світських книг. Однак паралельно з’являються приклади прямого перекладу з латинської мови. До них, імовірно, належить переклад-адаптація легенди про Святого Георгія. Поряд із релігійними текстами перекладають також деякі наукові праці, серед яких "Трактат з логіки" Мойсея Маймоніда, єврейського теолога, філософа і лікаря (1135 – 1204). Релігійний і філософський трактат "Авіасаф", який є компіляцією різних джерел і авторство якого приписується арабському вченому ХІІ ст., досяг Східної Європи завдяки перекладам-переказам його частин, що стосуються астрономії.

 Дидактичний трактат "Ворота Арістотеля" (інша назва – "Таємниця таємниць"), який походить з арабського джерела, був перекладений у Х–ХІ ст. на латинську мову і іврит. Його переклад, зроблений в Україні чотирма століттями пізніше, створювався, очевидно, на основі єврейського тексту, оскільки у ньому зафіксовано гебраїзми. Дипломатичні відносини України з Османською імперією, Кримським ханством, Францією, Австрією, Польщею і Молдавією, які розвиваються в XVI ст. після створення Козацької християнської республіки (Запорозької Січі), дають підстави говорити про існування письмового і усного дипломатичного перекладу в тогочасній українській державі. Ця діяльність розширюється у ХVII ст. за гетьманування Богдана Хмельницького, який мав послів у більшості сусідніх країн. Протягом XV – XVII ст. переклад в Україні зайняв місце власне української літератури. Практично всі твори перекладалися або переказувалися з польської мови, оскільки значна частина території сучасної України знаходилася в складі союзної держави Польщі і Литви – Річі Посполитої. Водночас варто згадати нехай і про незначний вплив, що його справляла Московська Держава на культурне життя, зокрема й на перекладацьку діяльність, на українських землях. Основним джерелом такого впливу була Києво-Могилянська академія – перший освітній заклад, виниклий на східнослов’янських землях. У XVIІ столітті значно зросла напруга у відносинах між Польщею і Росією за вплив на українські землі. Після того як "кістяк" українських територій опинився у складі Московської Держави, переклади українською мовою майже повністю зійшли нанівець.

Причиною цього, за Саундерсом, були три ключові чинники: 1) перебування України в залежному від інших держав, передусім від Росії, стані; 2) усебічна державна підтримка російської мови, що мала в державі офіційний статус; 3) низка заборон на українську друковану продукцію, що була введена починаючи з XVIІІ століття. Як побіжно згадувалося вище, у XVIІ і XVIІІ століттях Києво- Могилянська академія – важливий культурний, мистецький і освітній центр, що існував під цією назвою від 1659 до 1817 року – була важливим центром, де здійснювалися переклади. Засновником академії був Петро Могила, що походив із молдовських дворян, був знаним у речі Посполитій політичним діячем, архімандритом Києво-Печерської лаври з 1627 року, митрополит Київський, Галицький і всіх Руських земель від 1633 року, екзарх Константинопольського патріарха. Академія об’єднала довкола себе талановитих учених і професорів, таких як Х. Філалет, Г. і М. Смотрицькі, Л. Зизаній, З. Копистенський, П. Могила, Ф. Прокопович, Г. Кониський. Усі вони володіли кількома мовами, зокрема латинською, грецькою, церковнослов’янською і польською. Високий рівень знання і викладання латинської мови в Київській Академії уможливив переклад трактатів з астрономії, географії, медицини тощо. Серед праць, перекладених у цей період, відзначають "Анатомію" фламандського ученого Андре Везаля (Везалія) і "Космографію" голландського географа і картографа В. Ж. Блеу, який виклав астрономічні погляди Ніколая Коперніка. Обидва переклади належать випускникові Академії Є. Славинецькому. У той самий час випускники Академії, які оселилися у Москві за наказом Петра І, перекладали російською мовою праці київських учених з філософії і теології. У такий спосіб з’явилися: "Катехизм" (Повчання новонавернених) Лаврентія Зизанія, надрукований у Москві 1627 р., "Книга про віру" Захарії Копистенського, "Казання святого Кирила, патріарха Єрусалимського, про Антихриста" Стефана Зизанія.
 Було також перекладено деякі полемічні твори Івана Вишенського. Один із випускників Академії, філософ Григорій Сковорода, також знаний своїми перекладами. Водночас варто зазначити, що українські перекладачі тієї доби, включно з випускниками й науковцями Києво-Могилянської академії, не залишили праць, пов’язаних із теорією перекладу, методами і принципами перекладу. Вище ми згадували, що у XVII ст. підсилилася конфронтація між Польщею і Росією за вплив на Україну й одночасно практично припинилися переклади українською мовою. Протягом XVII–XVIII ст. український читач познайомився у перекладах з деякими літературними творами італійського Відродження. Йдеться передусім про новелу Боккаччо "Танкред, Сигізмунд і Гвіскард", уривок з поеми Тассо "Звільнений Єрусалим" (1580) і десять пісень із цієї поеми. Ці тексти, перекладені зокрема викладачем Київської Академії Л. Горкою (уривок із "Звільненого Єрусалима"), відтворюють польські версії, чим пояснюється наявність у них полонізмів. Іноді вони є досить далекими від італійських оригіналів унаслідок вилучення ідей та сюжетів, що суперечили естетичним смакам епохи. Отже, так званий прикрашальний переклад, відомий у Європі доби класицизму, не оминув і України. Античний спадок досяг українських земель завдяки творчості Григорія Сковороди, філософа, педагога і поета, який зробив значний внесок у розвиток перекладу в Україні ХVIII с
Він переклав твори Горація, Вергілія, Овідія, Ціцерона, Плутарха, а також твори неолатинських поетів, зокрема французького гуманіста М. А. Мюре. Попри видані ще за Петра І імператорські ухвали, які забороняли використання української мови для перекладу й публікації книг, у XVIII ст. процес освоєння іноземної літератури нашою мовою не припиняється. Щоправда, перевага віддається не власне перекладам, а переспівам, які важко відрізнити від творів національної літератури-сприймача. Яскравим прикладом такого травестійного2 твору за мотивами Вергілієвої "Енеїди" стала "Енеїда" І. П. Котляревського, що з’явилася наприкінці XVIII ст. То був перший літературний текст, написаний сучасною українською мовою. Феномен "переодягання у власні шати" іншомовного твору не був суто українським, і мав місце в багатьох європейських літературах. Пригадаймо тут різномовні (іспанську, французьку, англійську, російську) версії відомого твору під назвою "Дон Хуан/ Дон Жуан".