Виникнення перекладу

Вище ми згадували, що після входження значної частини України до складу Російської Імперії наприкінці XVII століття в силу низки об’єктивних чинників перекладацька діяльність на українських обширах майже зникла й почала відроджувалися ближче до завершення першої половини ХІХ століття. У ХІХ ст. перекладацька діяльність в Україні значно розширилася. Більшість тогочасних письменників були також перекладачами. Серед найвідоміших слід згадати Івана Франка, Лесю Українку, Пантелеймона Куліша, Левка Боровиковського, Павла Ніщинського, Степана Руданського, Михайла Старицького, Павла Грабовського, Володимира Самійленка, Марка Вовчка, Марка Кропивницького. Починаючи з 1830-х років в Україні почав активно розвиватися переклад літературних творів. Поети, які писали вірші в межах течії романтизму, перекладали українською мовою твори польських і російських митців. Наприклад, Левко Боровиковський переклав поему В. Жуковського "Світлана" у вільний спосіб, давши їй назву "Маруся"...

До XVI століття центр Руської Держави значною мірою змістився до Москви. Попри це українська культура виявилася достатньо потужною, щоб зберегти й розвинути власні школи й системи перекладу. У XV ст. з’являються нові редакції деяких книг Старого Завіту, а також Євангелія. У XVI ст. з’являються переклади таких творів, як "Логіка" Авсифафа, "Таємна Таємних", "Шостикрил" і "Псалтир" Федора Жидовина. Був також зроблений переклад з німецької твору "Люцифарії". За деякими ознаками (транскрипція власних імен, членування текстів і лексичні особливості) їх відносять до прямих перекладів з івриту. Першим перекладом українською мовою вважається "Пересопницьке Євангеліє", видане між 1556 і 1561 рр. На думку дослідників, цей текст відіграв украй важливу роль у становленні українського козацтва. Переклад Євангелія виконувався під наглядом архімандрита Григорія з Пересопницького монастиря і за участі сина протопопа Михаїла. Деякі особливості...

 У період монгольської навали між 1228–1480 роками перекладацька діяльність на Русі тривала, хоча й у значно менших обсягах. Поряд із багатьма релігійними текстами перекладалися й нерелігійні твори, як-от: "Сказаніє про Індійське Царство", "Троянська війна" тощо. Здійснювалися також і переклади, пов’язані із соціально-економічним життям країни. Переклади, що здійснювалися у другій половині ХІІІ й у XIV століттях ("Сказаніє про Індійське Царство", "Повість про Макарія Римлянина" тощо) повністю відповідали духовному стану руського народу, що перебував під монгольським ярмом, і мали утопічний або есхатологічний характер – розповідали про кінець світу. Попри те що переважна більшість перекладів здійснювалися з давньогрецької мови, відомо, що деякі перекладачі вдавалися до латинських або класичних юдейських джерел. Починаючи від кінця ХІІІ століття Київ починає втрачати свою вагу як культурний і політичний центр, натомість спостерігається своєрідних ...

Період Київської Русі (X–XIII століття) Історія перекладу на теренах нашої країни простягається аж до часів Київської Русі. Після того як у 988 році на Русі було прийнято християнство, почала відчуватися необхідність у перекладі тогочасною руською (староруською, старослов’янською) мовою текстів, що оповідають про життя і діяння святих, про ті чи ті релігійні події, розказують людям про догми нової релігії. Як ремарка зазначимо, що коли йдеться про староруську мову, насправді маємо на увазі дві мови. Перша з них – це та мова (або ж сукупність близькоспоріднених мов, говорів чи говірок – про це нам достеменно невідомо), якою/ якими послуговувалися східнослов’янські племена. Друга – штучна старослов’янська мова, яку створили брати Кирило і Мефодій як своєрідний "сплав" тогочасної болгарської, македонської і грецької мов і для якої вони створили алфавіт. Ця мова становила своєрідне койне1 , яке східні слов’яни використовували спільно, проте вона не була рідною (розмовною) мовою ...