
У період монгольської навали між 1228–1480 роками перекладацька діяльність
на Русі тривала, хоча й у значно менших обсягах. Поряд із багатьма
релігійними текстами перекладалися й нерелігійні твори, як-от: "Сказаніє про
Індійське Царство", "Троянська війна" тощо. Здійснювалися також і переклади,
пов’язані із соціально-економічним життям країни. Переклади, що
здійснювалися у другій половині ХІІІ й у XIV століттях ("Сказаніє про
Індійське Царство", "Повість про Макарія Римлянина" тощо) повністю
відповідали духовному стану руського народу, що перебував під монгольським
ярмом, і мали утопічний або есхатологічний характер – розповідали про кінець
світу. Попри те що переважна більшість перекладів здійснювалися з
давньогрецької мови, відомо, що деякі перекладачі вдавалися до латинських
або класичних юдейських джерел. Починаючи від кінця ХІІІ століття Київ
починає втрачати свою вагу як культурний і політичний центр, натомість
спостерігається своєрідних "рух" культурних і духовних сил у східному
напрямі. Саме в цей час фактично завершився період дивергенції й остаточно
оформився розподіл мов і культур східнослов’янських народів на три гілки:
українську, білоруську і російську. Водночас на тривалий час
церковнослов’янська мова зберегла своє значення як книжкова мова.
Досить актуально
ВідповістиВидалитиКлассс
ВідповістиВидалитиПізнавально
ВідповістиВидалити